Сельський Володимир Костянтинович
(29 липня 1935 – 07 травня 2021)
Володимир Сельський народився 29 липня 1935 року в Коломиї в українській родині, члени якої були відомі в просвітянських колах наприкінці ХІХ і в першій половині ХХ століть. Родина, як і вся українська інтелігенція, за свої патріотичні погляди постійно зазнавала утисків від влади усіх окупаційних режимів. 1941 року разом із репресованими батьками був виселений до Сибіру в Красноярський край. Із заслання вони повернулися 1946 року, а офіційно реабілітували їхню родину лише після здобуття Україною незалежності (до цієї події дожив тільки Володимир).
“Мого діда Ромуальда Костянтиновича Сельського після закінчення у Львові юридичного і правового відділення університету 1909 року направили в Косів працювати суддею, — свідчив Володимир Сельський. — Він брав участь у громадській роботі, керував у Косові церковним хором і просвітянським хоровим колективом. Баба також була просвітянкою. Вони організували на Гуцульщині перший сиротинець. Збирали податки на його утримання. Пізніше, в 1930-ті роки, дід дістав призначення до Коломиї, батько навчався там у гімназії. Записався до перших націоналістичних організацій, був схоплений польською владою. Над батьком і його товаришами-гімназистами у Львові був показовий суд. Через цю історію постраждав і мій дід — його достроково відправили на пенсію.
Татів рідний брат працював головним інженером. Він був членом ОУН. Радянські органи Держбезпеки дізналися про це, почали за ним стежити. Він пішов у підпілля. Ми з батьками тоді жили в Коломиї, до всієї нашої родини ставилися з підозрою як до неблагонадійних. 1941 року, за місяць до початку війни нас забрали і поїздом як спецпереселенців відправили у Красноярський край. На початку 1946-го повернулися в Коломию. Батько пропрацював тут менше року. Потім нам повідомили, ніби під час його роботи в Красноярську з його вини була допущена розтрата і тата знову на 10 років забрали у Красноярський край. Я залишився з матір’ю. Після школи 1953 року вступив до Львова на геологічний факультет, після закінчення працював у геологічних експедиціях. 1975 року захистив дисертацію. Завідував кафедрою початкової освіти у Прикарпатському педагогічному інституті, що згодом став університетом.
Вважаю своїм досягненням, що з моєї ініціативи для студентів цієї кафедри було запроваджено як додаткову спеціальність образотворче мистецтво. Потім брав участь у створенні природничого факультету в університеті, був першим деканом. На нашому факультеті почали вивчати біохімію, агрохімію, відкрили лісознавство, розпочали роботу з відкриття спеціальності екологія. Нині факультет розрісся, набув статусу природничого інституту.
Багато років мене обирали членом правління Івано-Франківської міської “Просвіти”. У всіх починаннях активно підтримує дружина. Вона заслужений лікар України, начмед обласної дитячої лікарні, 1989 року заснувала там осередок “Просвіти”. Нині на пенсії. Активну громадську позицію мають син та дочка, у мене прекрасні онуки”.
Володимир Костянтинович має понад 100 публікацій у наукових збірниках, журналах, газетах, зокрема — 12 посібників і монографій. Був керівником або відповідальним виконавцем 29 науково-дослідних тем. Один із ініціаторів і засновників у м. Івано-Франківську Ботанічного саду ПНУ імені Василя Стефаника, закладеного 1997 року в урочищі “Дем’янів лаз”. У підпорядкуванні кафедри і факультету, які очолював, перебував природоохоронний об’єкт загальнодержавного значення — Дендрологічний парк імені Зіновія Павлика “Дружба”.
З ініціативи Володимира Сельського за підтримки ректорату в університеті відкрили вперше в області спеціальність “Агрохімія і ґрунтознавство” з навчальною базою в селі П’ядики Коломийського району, де працює коломийська науково-дослідна станція Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва ААН України. Володимир Сельський входив до складу вченої ради Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (1998—2004), був членом президії обласного відділення Всеукраїнської спілки краєзнавців і президії Клубу української інтелігенції ім. Богдана Лепкого (1992). Він відмінник освіти України (2002), почесний член правління Івано-Франківського міського об’єднання “Просвіти”, нагороджений просвітянською медаллю “Будівничий України”
Творчі набутки
Захоплення історією України та власної родини все життя супроводжує Володимира Сельського. Він зібрав чимало матеріалу, який публікував в місцевій пресі.
Загалом у Володимира Костянтиновича на творчому рахунку понад 100 публікацій у наукових збірниках, журналах, газетах, зокрема — 12 посібників і монографій. Знаковими з них й перебувають у бібліотечних фондах багатьох університетів та національних архівах:
* «Багатства надр Івано-Франківщини з минулого до сьогодення» (2012 рік);
* «Екологія і економіка природокористування» (2010 рік);
Довгий час на основі архівних матеріалів, газетних публікацій, літературних джерел, розповідей людей старшого покоління тощо Володимир Сельський досліджував історію рідного краю, вивчав свій родовід від середини ХІХ століття. Усе це детально описав у монографії “Родина” (2006 та 2008 року видання), зокрема про події і людей, причетних до історії виникнення Наукового Товариства імені Шевченка, діяльності товариства “Просвіта” й інших громадських та політичних організацій. Члени його родини розвивали в Галичині медицину, право і мистецтво, боролися за незалежність України в лавах ОУН—УПА.
* «Родина» (монографія про родину Сельських 2008 рік);
* «Громадський діяч, лікар, людина…» – розвідка-дослідження про Сельського Фелікса (Щасни) (газета “Слово Просвіти” 2013 рік, № 1-2, 7-8 стор. );
* «Комісар Печеніжинського повіту під час Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)» (2014);